Багато років працюючи заради того, щоб Україна відбулася як розвинута держава в комплексі усіх складових цього поняття — політичної, економічної, енергетичної, інформаційної незалежності, я все більш переконуюся в тому, що ця мета недосяжна у відриві від творення сучасної ефективної гуманітарної політики. Як і багато моїх однодумців, розумію її як розбудову певної світоглядної платформи, де присутнє спільне розуміння громадянами своєї історії, національних і культурних витоків, спільне бачення проблема та їх подолання, спільне бачення майбутнього та шляхів, які мають до нього привести.
Чи була б війна зараз на сході, чи втратили б ми Крим, коли б українці гарно знали історію своєї держави, коли б їм довелося вивчити її під гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці називати своїх братів бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали, були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас російська пропаганда, коли б зі школи дітей виховували поважати рідну державу, її народ, її складну історію і культуру?
Думаю, ані ворожнечі, ані соціального та етнічного поділу, ані економічної залежності України могло б не бути. Все вийшло б інакше, якщо впродовж більше двадцяти років країна спромоглася сформувати українську за духом та сучасну за формами гуманітарну політику.
Нам не довелося б нести такі ментальні втрати, якщо б в країні існувала національна інформаційна стратегія, якщо б ми вміли захищатися від агресивної антиукраїнської пропаганди. Ми могли б вже жити в більш толерантному, стабільному суспільстві, якщо б в державі існувала атмосфера поваги до української культури, книжки, художньої творчості, українського слова.
Отже, немає більш важливого завдання, щоб донести до людей, перш за все, до молоді повні і правдиві знання про історію свого народу, його роль у світових суспільних, політичних та економічних процесах, про ціну його національних надбань та тих страшних поразок, що виникали через брак духовної єдності та взаєморозуміння. Треба розбудити пам’ять народу, зміцнити національний фундамент — основу будь-якої держави.
Я вірю, що на Донбас скоро прийде мир, що порозуміння буде досягнуто. Але давайте будемо відвертими, без належної інформаційно-просвітницької підтримки терористичні атаки можуть повторюватися безкінечно, маючи на меті руйнування цілісності України. І тут сама лише зброя не може бути гарантом нашої незалежності.
Просвіта, патріотичне виховання, культивування національної гідності — це броня, яку буде важко пробити недругам нашої держави. На захист України мають стати не лише військові, а й історики, письменники та освітяни.
Тут допомога бізнесменів і меценатів також потрібна, адже державних грошей, щоб донести молоді правдиве друковане слово, підвищити якість освіти, зараз бракує.
Історична правда — це не тільки викриття ворогів, це і відродження довіри між народами шляхом встановлення істини, пошуку взаєморозуміння, спільних точок розвитку і врахування уроків історії. Свого часу я представляв третє перевидання книжки серії «Бібліотека газети «День» про українсько-польські відносини — «Війни і мир».
Ця книжка — про колись непросте сусідство двох країн, спільні трагедії, як-от Волинська; про шляхи подолання історичних образ заради розвитку та майбутнього, спроба по-новому зрозуміти одного з найближчих наших західних сусідів. Нинішня молодь має виховуватися у дусі довіри та симпатії між народами. Погодьтеся, набагато продуктивніше шукати братів і партнерів, аніж недругів.
Ми маємо навчити молодь думати широко, мислити самостійно, аналізувати події. Історичні, економічні, соціальні. Освічена, сповнена нових ідей генерація — запорука розвитку держави та її інформаційної безпеки. Ми — цивілізований народ, маємо прагнути перемагати супротивника не зброєю, а словом, фактами і власними успіхами.
Як президент Миколаївського земляцтва, голова Українського союзу промисловців і підприємців, урешті, як свідомий громадянин, я із задоволенням підтримую просвітницькі акції, присвячені українській історії і культурі. Ініціатива газети «День» «Подарунок рідній школі» — одна з таких.
Дуже тішуся, що до школярів Миколаєва, де я прожив і пропрацював 14 років, пройшов шлях від виробничника до очільника області, дійде ця професіонально та з любов’ю сформована та якісно надрукована добірка книжок. Бібліотека, яку підготовило та розповсюджує «День», має широкий тематичний спектр — від дослідження проблем Голодомору у книжці Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене» до викриття намагань присвоїти і перекроїти українську історію у книжці «Сила м’якого знака».
Звичайно ж, це і відома книжка «Україна Incognita» про будівничих нашої державності від древніх скіфів до громадських діячів ХХ століття. У бібліотечці — добірки про легендарних українських публіцистів, серед яких М. Костомаров, М. Драгоманов, П. Куліш, В. Стус. Наші сучасники представляють Бориса Грінченка, Андрія Шептицького, Михайла Грушевського, Ліну Костенко.
Усі ці твори об’єднує спільна риса — вони дають змогу реалізувати одне з головних прав людини — право на правду, а відтак — на добробут і достойне життя. Без перебільшення, це чудова бібліотека, я лише жалкую, що мені не судилося прочитати ці твори в шкільні роки. Але передбачаю інтелектуальне задоволення, які отримують нинішні вчителі і старшокласники Миколаєва. Раджу їм побільше читати і побільше думати!
Чи була б війна зараз на сході, чи втратили б ми Крим, коли б українці гарно знали історію своєї держави, коли б їм довелося вивчити її під гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці називати своїх братів бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали, були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас російська пропаганда, коли б зі школи дітей виховували поважати рідну державу, її народ, її складну історію і культуру?
Думаю, ані ворожнечі, ані соціального та етнічного поділу, ані економічної залежності України могло б не бути. Все вийшло б інакше, якщо впродовж більше двадцяти років країна спромоглася сформувати українську за духом та сучасну за формами гуманітарну політику.
Нам не довелося б нести такі ментальні втрати, якщо б в країні існувала національна інформаційна стратегія, якщо б ми вміли захищатися від агресивної антиукраїнської пропаганди. Ми могли б вже жити в більш толерантному, стабільному суспільстві, якщо б в державі існувала атмосфера поваги до української культури, книжки, художньої творчості, українського слова.
Отже, немає більш важливого завдання, щоб донести до людей, перш за все, до молоді повні і правдиві знання про історію свого народу, його роль у світових суспільних, політичних та економічних процесах, про ціну його національних надбань та тих страшних поразок, що виникали через брак духовної єдності та взаєморозуміння. Треба розбудити пам’ять народу, зміцнити національний фундамент — основу будь-якої держави.
Я вірю, що на Донбас скоро прийде мир, що порозуміння буде досягнуто. Але давайте будемо відвертими, без належної інформаційно-просвітницької підтримки терористичні атаки можуть повторюватися безкінечно, маючи на меті руйнування цілісності України. І тут сама лише зброя не може бути гарантом нашої незалежності.
Просвіта, патріотичне виховання, культивування національної гідності — це броня, яку буде важко пробити недругам нашої держави. На захист України мають стати не лише військові, а й історики, письменники та освітяни.
Тут допомога бізнесменів і меценатів також потрібна, адже державних грошей, щоб донести молоді правдиве друковане слово, підвищити якість освіти, зараз бракує.
Історична правда — це не тільки викриття ворогів, це і відродження довіри між народами шляхом встановлення істини, пошуку взаєморозуміння, спільних точок розвитку і врахування уроків історії. Свого часу я представляв третє перевидання книжки серії «Бібліотека газети «День» про українсько-польські відносини — «Війни і мир».
Ця книжка — про колись непросте сусідство двох країн, спільні трагедії, як-от Волинська; про шляхи подолання історичних образ заради розвитку та майбутнього, спроба по-новому зрозуміти одного з найближчих наших західних сусідів. Нинішня молодь має виховуватися у дусі довіри та симпатії між народами. Погодьтеся, набагато продуктивніше шукати братів і партнерів, аніж недругів.
Ми маємо навчити молодь думати широко, мислити самостійно, аналізувати події. Історичні, економічні, соціальні. Освічена, сповнена нових ідей генерація — запорука розвитку держави та її інформаційної безпеки. Ми — цивілізований народ, маємо прагнути перемагати супротивника не зброєю, а словом, фактами і власними успіхами.
Як президент Миколаївського земляцтва, голова Українського союзу промисловців і підприємців, урешті, як свідомий громадянин, я із задоволенням підтримую просвітницькі акції, присвячені українській історії і культурі. Ініціатива газети «День» «Подарунок рідній школі» — одна з таких.
Дуже тішуся, що до школярів Миколаєва, де я прожив і пропрацював 14 років, пройшов шлях від виробничника до очільника області, дійде ця професіонально та з любов’ю сформована та якісно надрукована добірка книжок. Бібліотека, яку підготовило та розповсюджує «День», має широкий тематичний спектр — від дослідження проблем Голодомору у книжці Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене» до викриття намагань присвоїти і перекроїти українську історію у книжці «Сила м’якого знака».
Звичайно ж, це і відома книжка «Україна Incognita» про будівничих нашої державності від древніх скіфів до громадських діячів ХХ століття. У бібліотечці — добірки про легендарних українських публіцистів, серед яких М. Костомаров, М. Драгоманов, П. Куліш, В. Стус. Наші сучасники представляють Бориса Грінченка, Андрія Шептицького, Михайла Грушевського, Ліну Костенко.
Усі ці твори об’єднує спільна риса — вони дають змогу реалізувати одне з головних прав людини — право на правду, а відтак — на добробут і достойне життя. Без перебільшення, це чудова бібліотека, я лише жалкую, що мені не судилося прочитати ці твори в шкільні роки. Але передбачаю інтелектуальне задоволення, які отримують нинішні вчителі і старшокласники Миколаєва. Раджу їм побільше читати і побільше думати!
